Галина Сохань Молитва за померлих чи все-таки за усопших? Дещо про евфемізми в українській мові

У світлий тиждень після Воскресіння Господнього християни східного обряду своєю великодньою радістю діляться не лише з ближніми, а й з тими, хто вже відійшов у вічність.  А їх у кожного з нас чимало. Принаймні у мене. І енний раз згадуємо їх та молимося за них. Адже для людини, яка має християнський світогляд, цілком зрозуміло, що життя людини не закінчується тут, на Землі. І великоднє вітання «Христос воскрес! Воістину воскрес!» якраз вказує на те, що Христове воскресіння дало великий шанс людині.

Наша молитва за померлих – це не лише, образно кажучи, маяк, який нагадує нам про вічність, а й прагнення допомогти тим, з ким ми попрощалися у земному житті. Якщо вникати у глибину слів таких молитов, надмірно ріже слух (принаймні мені), коли чую вислови на кшталт померлі, смерть тощо. Для християнина смерть може бути найперше духовна, а відхід у вічність – це зустріч Творця та Його образу і подоби, тобто людини. Звичайно, як би благородно про це не писати і не говорити, втрата близьких – це біль і сум. Однак і в таких почуттях та емоціях християнин має надію, віру в те, що саме своїми молитвами, доброю пам’яттю про померлих допомагає їм. Звернімося  до надбань духовної спадщини наших предків, зокрема до мови як духу народу. У старослов’янській і давньоруській мові були вдало підібрані лексеми: молитва за усопших, тобто заснулих, уснулих. У цьому велике духовне (не стільки філологічне) значення: смерть сприймалася як сон людини до наступного пришестя Христа. Маститі філологи, можливо, десь зможуть обґрунтувати появу низки таких слів наявністю евфемізмів у мові, тобто заміною різких висловів м’якшими, нейтрально забарвленими. Однак мені видається, що річ в іншому. У мовній політиці. Намагання позбутися того, що хоч чимось може нагадувати нам про мову нашого північного сусіда. Це помилково. Відмовляючись від лексем з великим духовним значенням своїх предків, ми втрачаємо духовно генетичну тяглість поколінь. А відтак і багате минуле.

Можливо, знайдуться такі, які скептично оцінять порушену проблему. Та не варто ігнорувати святим. Якщо і молимося за померлих, то нехай це буде молитва за упокій близької людини, якщо вже є таке прагнення викреслити архаїзм «усопші». А у добрих споминах про них говорити як про тих, хто відійшов у вічність або упокоївся у Богові.  До речі, і не лише у час Христового Воскресіння.