Галина Сохань Зимове свято теплих емоцій і почуттів

З дитинства дуже люблю і чекаю зимового свята теплих емоцій і почуттів – Святого Миколая. Здається, у цей день світ стає добрішим. Добре пам’ятаю, як у дитячі роки чекала, коли під подушкою опиняться солодощі та мандарини, якими можна було похвалитися у школі. А ще була добра традиція між нами, колежанками: ми навпіл ділили те, що отримували від домашніх Миколаїв, сперечалися, хто отримав більше подарунків.

Сьогодні зловила себе на тому, що якось по-дитячому чекаю цього свята. Воно сповнене добрих емоцій та почуттів, теплих спогадів і неочікуваних подарунків. А ще протягом тижня намагаюся купити приємні дрібнички близьким людям, переживаю, що про когось можу забути. У телефонному списку порахувала осіб як на калькуляторі, кому у день іменин треба написати вітальне повідомлення. Наперед готую себе до того, що у храмі, куди піду на Літургію, отримаю, очевидно, невеличкий подарунок – солодощі (Принаймні, у попередні роки всім людям, які були у храмі, давали солодощі. Маленький знак уваги, але приємно). І якось не з руки буде брати отой подарунок, бо розумію, що є багато людей, для кого навіть такий найменший пакунок солодощів є розкішшю. Тому у дні перед святом намагаюся долучитись до благодійних заходів, які проводять зокрема християнські церкви: залишити подарунок тому, хто ніколи не віддячить мені, бо не має з чого. Благодійність не має конфесійності і кордонів, захоплююсь тими, хто по-щирому і безкорисливо вміє ділитися добром і радістю з ближнім. Цього треба вчитися в інших, а у собі це треба виховувати. І то, напевно, довго.

Дуже хочу, аби кожен з нас оглянувся навколо себе, побачив красу у найменшій сніжинці, образ і подобу Божу у кожній людині, усміхнувся собі і подякував Богу за теплі емоції та почуття, за великий дар уміти радіти, дарувати і дякувати.