Галина Сохань "Блаженні миротворці..." або Де ж ти, миротворче ХХІ століття?

Відверто кажучи, тематика миру ніколи по-особливому не зацікавлювала мене. Адже розуміла таким чином: мир потрібен там, де є війна. В Україні її немає… Зрештою, і не мені, гуманітарію, про це писати.

Сьогодні, на жаль, можна констатувати зовсім інше. Понад рік не вщухають сутички і бойові дії. Щоденно проливається кров людей на Сході України. Шпальти газет, інтернет-новини подають невтішну статистику людських втрат. Це втрачені життя не одного покоління. І однаково болить серце в тої матері, яка молиться за упокій свого сина-патріота в Україні, і в тої, похорон чиєї дитини може відбуватися в Росії. Навіть образливо з етичної точки зору виглядає факт, коли в інформаційному просторі оперують сталим висловом «груз 200». Скільки б не гинуло людей по обидві сторони – це біль і жах, це втрата найціннішого – життя як дару Божого. Видається, конфлікт на Сході України вже перейшов ті межі, де не є результативними ані проголошені перемир’я, ані домовленості на рівні глав держав. Дещо болісно-іронічно виглядає той факт, коли керівники чи уповноважені особи конфліктуючих сторін дипломатично потискають один одному руки у той час, коли по обидві сторони проливається кров простої людини. Також абсолютно є незрозумілим для мене факт, навіть такий собі політичний оксиморон, коли Верховна Рада України визнає Росію агресором, а уряд водночас поповнює бюджет згаданої держави, купуючи в неї електроенергію, газ, вугілля тощо. У такому політичному оксимороні, на жаль, розмінною монетою стає життя простої людини…

Як дві тисячі років тому, так і сьогодні, є актуальні слова Ісуса Христа, який, прийшовши до учнів, промовив: «Мир вам!» (Ів. 20, 21) або «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Iв.14, 27). У Біблії, творах християнських сподвижників є багато написано про необхідність миру – між людьми, народами, зрештою, навіть ідеться про внутрішній мир людини, іншими словами «мир з самим собою».

Особисто для мене одним із вражаючих моментів Майдану у Києві був тоді, коли священнослужителі своєю присутністю між «Беркутом» і протестуючими на мить зупинили кровопролиття.

Сьогодні, як ніколи, Україна потребує миру. І аксіома «ми різні, але ми єдині» мала б бути прийнятною для всіх конфліктуючих сторін… Адже людина, незалежно від політичних та релігійних переконань, є образом і подобою Божою. Посягання на її життя є злочином. У складній ситуації кожному треба проявити смиренність митаря і терпеливість Лазаря, щоб принести мир туди, де панує війна.

Де ж ти, миротворче ХХІ століття?