Сьогодні світ дає людині дуже багато викликів, на які вона повинна відповідно реагувати: приймати або не приймати. Для того щоб підвести людину до відповідних міркувань і висновків, досить часто зло пропонується у красивій обгортці: мовляв, навіщо страждати, якщо можна позбутися страждання; навіщо доглядати за важкохворим, якщо він і так помре, краще прискорити цей процес – при тому виграти економічно і фінансово тощо. У цьому випадку лякають не самі висновки, а підходи, які використовуються стосовно людини: головне – потребу того чи іншого явища переконливо обгрунтувати державним законодавством. А відтак логічно: людина, як громадянин конкретної держави, повинна бути законослухняною. От і буде дотримуватися державного закону, навіть не зважаючи на те, що він суперечить людському сумлінню загалом і Божому закону зокрема. На такі міркування наштовхнула мене інформація про легалізацію евтаназії у багатьох державах, зокрема дитячої евтаназії в Бельгії.
У Біблії написано, що «Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог …»(Бут.1,27-28). Таким чином, Господь, благословивши людину, дав їй найцінніший дар – життя. А на його сторожі поставив заповідь «Не убий». Відтак злочином є посягання будь-кого як на життя власне, так і життя ближнього, оскільки кожна людина носить у собі образ і подобу Божу. З християнської точки зору посягання на життя людини – це намір взяти на себе роль Творця. Життя людини належить Богу і ніхто, окрім самого Господа, не має права розпоряджатися життям людини, тобто визначати, хто і скільки повинен жити. Хворого не потрібно позбуватися, йому потрібно допомогти. Можливо, через невиліковну хворобу ближнього, яка сталася з промислу Господа, Бог хоче щось більше сказати кожному з нас.
З етичної точки зору кожен є відповідальним як за своє життя, так і за життя ближнього. Тому будь-які новітні способи полегшення страждань людини шляхом відбирання у неї життя є недопустимі з християнської точки зору. На перший погляд, сучасній людині найлегше, образно кажучи, позбутися того, що її може тяготити, скажімо, невиліковно хворі. Та на думку спадає назва роману Хемінгуея «По кому подзвін». Сьогодні, з нашої волі, він може бути за тими, за кого ми прийняли рішення, а завтра – за кожним з нас.
Однією із форм подолання страждань, яку придумало суспільство, є евтаназія (грец. ευ – добре + грец. θάνατος – смерть) – припинення лікарем життя людини, яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань. Іншими словами, це свідоме вбивство важкохворої людини медикаментозним шляхом.
Протягом віків людина намагалася вирішити проблему «легкої смерті». І то по-різному.
Для того, щоб усвідомити повноту проблеми, подаємо невеличкий ексукурс в історичне минуле - дайджест фактів.
Так, античний філософ Гегесій був прихильником погляду на життя як на насолоду. Якщо не можливо було її отримати, або коли життя починали супроводжувати страждання, то справжнє спасіння для людини, як вважав філософ, - смерть. Гегесій настільки умів красномовно переконувати у трагічності життя і радості у смерті, що доходило до того, що його слухачі навіть закінчували життя самогубством. Свого часу Гегесія назвали «Учителем Смерті».
Натомість римський філософ Сенека також визнавав право на добровільну смерть внаслідок хвороби. Сенека аргументував, що він не відмовиться від старості, якщо вона не зіпсує його розум, не зруйнує всі його здібності, але якщо вона йому залишить лише один подих, то він залишить цю «гнилу будівлю». Сенека виявився послідовним, а відтак закінчив життя самогубством.
Проти такого явища як евтаназія виступав Гіппократ. У своїй «Клятві» він говорить: «Я не дам нікому смертельного засобу і не покажу шляху до здійснення подібного задуму».
Уже в ХХ-ХХІ ст. масово почали говорити про евтаназію на законодавчому рівні. Так, у 1935 р. в Лондоні було створено перше в світі товариство добровільної евтаназії. Його засновником став К. Мілард. Робота товариства була спрямована на пропаганду ідеї про те, що дорослій людині, яка важко страждає від невиліковної хвороби, законом повинно бути надано право на безболісну смерть за умови, що на це є бажання страждаючого.
Перша спроба легалізувати евтаназію була зроблена в 1906 році в штаті Огайо (США). Однак законодавчі збори проголосували проти законопроекту. Уже згодом в 1967 році адвокат Луіс Катнер разом з американським товариством евтаназії вперше у світі розробив форму документа, в якому особа офіційно заявляє, що не хоче, аби у разі невиліковної хвороби штучно підтримували її життя.
У Швейцарії фактично дозволено надавати допомогу шляхом застосування евтаназії, якщо повнолітні пацієнти відчувають сильні страждання і це є їх добровільним і свідомим вибором. При наявності медичного висновку невиліковно хворий звертається до спеціалізованого закладу, яке чинить евтаназію. У Швейцарії є такі заклади. Один з них – клініка Dignitas, яка з1998 року консультує людей, охочих прийняти евтаназію. «Наша мета полягає в тому - стверджує засновник асоціації адвокат Людвіг Мінеллі, - щоб дати право піти з життя достойно». До речі, що означає «піти з життя достойно»? У кожного своє розуміння цього вислову, можливо, залишити слід на Землі або прожити життя яскраво і гідно тощо.
Перша країна, яка легалізувала евтаназію, - це Нідерланди. Зокрема 10 квітня 2001 верхня палата парламенту Нідерландів затвердила закон, що звільняє від кримінальної відповідальності лікарів, які допомагають хворим позбутися життя. Прийняття цього закону стало наслідком того, що в цій країні з роками все більше загострювалися протиріччя між законами в цій сфері та реальною негласною практикою. Згідно з цим законом кожна особа, яка досягла 16 років, має право самостійно визначити порядок і спосіб припинення свого життя. Наприклад, особа може написати у своєму клопотанні про те, щоб його не лікували у разі перерахованих ним хвороб. Діти до 16 років можуть подати подібне прохання тільки за згодою батьків.
У 2002 році нижня палата парламенту Бельгії легалізувала евтаназію, затвердивши відповідний законопроект. Нещодавно (а це 2014 рік) вкрай вразила звістка про те, що бельгійський парламент ухвалив законопроект про евтаназію, згідно з яким лікарі матимуть право робити евтаназію всім невиліковно хворим пацієнтам без вікових обмежень. Таким чином, важкохворі діти отримали можливість вибирати евтаназію, ще й за згодою батьків. Попередньо цей законопроект отримав підтримку верхньої палати – Сенату. А згодом його підписав король, незважаючи на протести багатьох противників евтаназії. Таким чином, Бельгія стала першою країною світу, уряд якої зняв вікові обмеження на евтаназію.
ЗМІ, шпальти газет і досі рясніють суперечливими фактами щодо дитячої евтаназії. Так, у газеті «Високий замок» (28 квітня 2014 р.) зазначено: «Ситуація в Бельгії привернула увагу за кордоном. Канадський медик записав звернення, в якому його 4-річна дочка Джессіка просить короля Бельгії Філіппа не підписувати закон. Джессіка народилася з важкою формою пороку серця. При перших обстеженнях лікарі дійшли висновку, що дівчинка проживе лише кілька днів. Формально така дитина потрапляє під дію закону про евтаназію. Однак канадські хірурги вирвали дитину з лап смерті».
Прихильники евтаназії з-посеред медиків кажуть, що «таких випадків буде лише кілька в рік, а противники стверджують, що в ній немає необхідності. Лікарі кажуть, що дозвіл евтаназії для дітей створить нестерпний стрес для родичів і для тих, хто доглядає за дітьми», – написала британська The Guardian.
В Україні евтаназія заборонена законодавчо. І слава Богу.
Отже, незважаючи на популяризацію евтаназії (уміння, як можна почути від прихильників евтаназії, красиво піти з життя), зважмо на те, що наше життя є найвищим Божим даром, початок і кінець якого знаходяться тільки в Божих руках. Тому на сторожі життя і є заповідь «Не убий». У дотриманні цієї заповіді є добра воля кожного рятувати людські життя у важких життєвих ситуаціях. Недаремно апостол Павло закликає: «Носіть тягарі один одного…» (Гал.6,2).
Доречними у цьому випадку є міркування Авви Ісайя: «Піклуйся про своє тіло, як про храм Божий, – піклуйся, як той, що має воскреснути і дати відповідь Богові … коли тіло твоє отримає рану, піклуєшся ти вилікувати її, так турбуйся, щоб воно з'явилося безпристрасним у воскресінні».
Свого часу Фома Аквінський зазначав: « ... Перехід з цього життя на краще залежить не від волі людського свавілля, а від волі Божої. І не дозволено людині вбивати себе…».
Сучасний християнський світ однозначно засуджує евтаназію, вважає її злочином проти найвищої цінності – людського життя.
Свого часу Папа Римський Іван Павло ІІ, пишучи про евтаназію, визначив цей термін як дію або (зверніть увагу – авт.) бездіяльність, що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання.
Православна церква також категорична у цьому питанні: «Визнаючи цінність життя кожної людини, її свободу і гідність як унікальні властивості особистості, створеної за образом і подобою Божою, православні священнослужителі, вчені, лікарі вважають неприпустимим реалізацію будь-яких спроб евтаназії як дії з навмисного умертвіння безнадійно хворих людей, розглядаючи евтаназію як особливу форму вбивства (за рішенням лікарів чи згодою родичів), або самогубства (на прохання пацієнта), або як поєднання того й іншого. Рада виступає проти евтаназії в будь-якій формі, оскільки її застосування неминуче призведе до криміналізації медицини і втрати соціального довіри до інституту охорони здоров’я; до наруги безцінного дару людського життя: до применшення гідності лікаря і перекручення сенсу його професійного обов’язку…».
Живучи, варто навчитися відчувати смак життя з усіма його радощами та стражданнями. Доречним у цьому випадку є поетичний образ життя в уривку вірша української поетеси Ганни Чубач:
Життя завжди – лише святе!
І дякувати треба
За те, що сонце золоте
Горить посеред неба.
За те, що ноги в світ ідуть
І власну тінь толочать.
За те, що квітку у саду
Бджола крильми лоскоче.
Полюбіть своє життя!
Список використаних джерел
Дякую за змістовну інформацію. Підкажіть, будь ласка, де знайти минулорічні запитання з конкурсу "Знавці Біблії"
ВідповістиВидалитиУточніть, будь ласка, організатора конкурсу, бо різні заклади проводять цей конкурс - Острозька академія, районний відділ освіти. Тоді зможу Вам зарадити, надіслати матеріали на Вашу пошту.
Видалити
ВидалитиОрганізатор конкурсу - Острозька академія. Дякую за допомогу.
kit_galya@ukr.net