Галина Сохань Читайте собі… для любові до життя

Новинкою цьогорічного форуму видавців у Львові для мене став медичний бестселер британського лікаря. Я радо відгукнулася на запрошення Школи біоетики Українського католицького університету відвідати презентацію книги відомого нейрохірурга Генрі Марша «Історії про життя, смерть і нейрохірургію». Поспішаючи в УКУ, подумки очікувала почути про те, яка якісна медицина у Великобританії, і як багато ще треба зробити в медичній сфері в Україні. Більше того, спонукав мене піти на презентацію книги випадок з моєю колегою, молодою львівською поетесою, прекрасною людиною, якій так і не вдалося подолати злоякісне захворювання головного мозку.

Дещо помилилася в сподіваннях. Генрі Марш говорив не стільки про успіхи (а їх в нього чимало), як про власні помилки у нейрохірургічній практиці. Погодьтеся, не кожен ас своєї справи готовий визнавати свої помилки, ціна яких може бути в людське життя.

Мене зачаровують люди, які є фахівцями своєї справи, яких ані емоційно, ані психологічно не знищують їх невдачі, які вони визнають – щиро і відверто. Генрі Марш виявився такою людиною, це людина-легенда з великим іменем, яка багато зробила і робить для України. Це людина, про яку зняті фільми. Коли перечитувала своєрідний медичний бестселер, дивувало, з яким запалом Генрі Марш намагався допомогти людям (і робить це сьогодні), над життям яких повис Дамоклів меч. Тематика історій Генрі Марша нагадала мені творчість екзистенціалістів (А. Камю) та експресіоністів (В. Стефаник). Подекуди вони тяжіють фатумом, фактами, яким жодні сучасні досягнення науки не можуть надати, так би мовити, позитивного забарвлення, де б людина не жила – в Україні чи у Великобританії. Натомість у розповідях Генрі Марша простежується відверта любов до життя та надія бути здоровим, рятувати людські життя там, де вони безнадійно знаходяться на волосинці, не рахуючи при тому ані годин робочого дня, ані бюрократичних прописних норм, які доводилося порушувати, щоб надати людині великий шанс – шанс жити.

Після презентації книги й отриманого автографа я довго ділилася власними міркуваннями з чоловіком. Він терпляче чекав, коли я нарешті доп’ю каву в УКУ, щоб вчасно добратися додому і самому наодинці перечитати історії Генрі Марша.