Нещодавно
ми відзначали День писемності та мови (9 листопада). Це гарно. Патріотично.
Навіть креативно. У багатьох закладах з цього приводу проводилася ціла низка
заходів. Зрештою, як щороку. Однак з рідною українською мовою не все так добре,
як хотілося б. У сьогоднішніх реаліях повністю змінюється формат української
мови. І не на краще. Пригадую, раніше активно обговорювали процес надмірного
використання русизмів (хоча правильно, на мою думку, росіянізмів) в українській
мові. Згодом навчилися з тим жити. Адже має чимало прикладів у політичному
бомонді, коли публічні люди лише перед виборчою гонкою намагалися говорити
державною мовою, а сьогодні – неприховано говорять російською, навіть судяться
за право говорити нею на робочому місці. Я обстоюю тезу, чим більше мов знає
людина, тим краще для неї. Натомість незнання державної мови, принаймні на
публічному рівні, це, м’яко кажучи, не викликає довіри.
Наступне,
що тривожить мене в українській мові – надмірна поява англіканізмів. Це,
очевидно, пов’язано з технічним прогресом. Можна зрозуміти таке явище, коли
мова іде про терміни, які плюс-мінус схоже звучать у різних мовах світу
(наприклад, Інтернет тощо). Однак коли є надмірне використання англіканізмів у
щоденному мовленні – це теж не є добрим для мови, бо в такому випадку
втрачається смак рідного слова, його етимологія, дух народу (пригадаймо
Гумбольдта). На такі висновки наштовхнув
мене випадок, який нещодавно трапився зі мною. Це був пізній вечір. Після
одного з освітніх заходів я поверталася додому, була вкрай втомлена. Найперше,
що захотілося – випити кави і з’їсти шматок сирника – нашого, галицького. В
одній із кав’ярень, замовляючи каву і шматок сирника, почула собі в спину:
«Перепрошую, це не сирник, а чізкейк». Я промовчала, бо все-таки сподівалася,
що ці слова адресовані не мені. Не мала найменшого бажання ні з ким
спілкуватися. Незнайомець виявився надто наполегливим. І голосніше повторив, що
я помилилася у замовленні. «Правильно не сирник, а все-таки чізкейк». І тут за
цілий день я дала волю своїм емоціям. «Перепрошую, мені краще знати, що я
замовляю. На ціннику написано: сирний торт. Зрештою, по-українськи правильно навіть
не «чізкейк», а «чизкейк». З Вашими підходами ми договоримося до абсурду. Тоді
можна сказати: «Дайте мені слайс чизкейка» (тобто шматок сирного торта). Єдиний
позитив у тій ситуації, що остання моя фраза розсмішила всіх: і мене, і
офіціанта, і мого чоловіка, який спостерігав за цим видовищем, і навіть
незнайомця… Я апетитно ласувала шматком сирника і подумала собі, як добре, що
хоч хтось за цілий день підняв мені настрій.
А
в рідній українській мові все-таки треба зберегти … українськість. Адже,
повторюючи класика, скажу: «Мова – це теж Батьківщина», і межі моєї мови є
межами моєї Батьківщини.
Немає коментарів:
Дописати коментар