четвер, 23 липня 2015 р.

Галина Сохань Унікальне хобі з додатковим адреналіном – бджолярство

Багато моїх добрих знайомих дивуються одному із моїх хобі – бджолярству. В одних це викликає щонайменше подив, мовляв, навіщо науковцю бджоли, інші навпаки – захоплені, та спостерігають за мною біля вуликів на великій відстані – цікаво і чимало адреналіну в крові: як стільки бджіл навколо і мені не страшно: вжалить чи не вжалить. Це навіть своєрідний екстрим, особливо влітку, коли можна і відпочити, і змінити вид роботи. Для мене це кропітка праця, за якою можу і відпочити, і, без перебільшення, набратися сил. Під час огляду бджолосімей, а в мене їх поки що дві, відкриваю для себе великий світ феноменального Божого творіння - бджіл. Вони дуже працьовиті, мають гарний естетичний смак – зокрема у викладанні вощини, у комірки якої закладають мед. У цьому випадку пригадуються мені слова Івана Франка, який, розмірковуючи про секрети поетичної творчості, писав, що потрібно навчитися бачити цілий світ у краплині роси. Так само можна побачити феноменальну красу бджолиного світу. Особливо цікаві бджоли тоді, коли готуються до зими. Відкладений мед закривають тонкою плівкою воску й апетитно накидаються на цукровий сироп, яким приходиться їх підгодовувати (у моєму саду ще не так багато медоносних рослин). Ви навіть не уявляєте, якою для мене і моїх близьких було радістю пробувати вперше зібраний мною липневий мед. Я переживала, чи мені вдасться його зібрати. Адже не є професійним пасічником, а лише аматором. І вдалося, хоч не багато, бо пожаліла бджіл і залишила їм запаси на зиму.  Правда, свого часу багато навчилася у тата, який був у мене добрим бджолярем. І сьогодні бджолярство для мене, як і для мого чоловіка, не тільки унікальне хобі, своєрідний екстрим, додатковий адреналін ще й для моїх друзів, а й світла згадка про батька.

Усім раджу, без перебільшення, шукайте у природі позитиву, приємного екстриму. Якраз літо, відпустка – це час для відпочинку, нових вражень і позитивних відчуттів. Особливо зараз – на фоні політичних вакханалій у державі.



четвер, 2 липня 2015 р.

Галина Сохань «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду»

Нещодавно перечитувала роман у новелах «Вершники» українського письменника ХХ століття Юрія Яновського. Як на мене, тематика актуальна сьогодні. До речі, його вивчають учні 11 класу на уроках української літератури.
Життєві перепитії сім’ї Половців – головних героїв роману - ой як нагадують сучасну суспільну трагедію України. Політичні уподобання синів Мусія і Марії Половців зруйнували не лише родинні стосунки, а й призвели до братовбивства, більше того, до відчуття вдоволення від того, що вдається помститися рідній кровинці за інші політичні погляди.
Так, Андрій – старший син у сім’ї Половців – був білогвардійцем у роки Громадянської війни, офіцером, мав нагороди за віддану службу. Через кардинально різні політичні погляди у кривавому поєдинку отримав рану від свого брата Оверка, який відзначався високою освіченістю, був поборником незалежності нашої держави. Зі сторінок роману стає зрозуміло, що й Оверко, отримав рану, несумісну з життям. 
Натомість Панас – наступний зі синів Половців – у роки Громадянської війни пішов до махновців. Він вітав анархію, порушення законів, зловживав спиртним, навіть забрав зі собою на війну неповнолітнього Сашка – наймолодшого у сім’ї Половців. Сашко відзначався жорстокістю у кривавих поєдинках. Щоб не проявляти своєї слабкості у поєдинку з Іваном – рідним братом і фанатом революційних змін,- знесилений Сашко кричить, щоб Іван застрелив його. Зі всіх братів лише Іван залишається живим.

Не буду вдаватися до детального переказу сюжету, бо з наведених фактів стає зрозумілою загальна картина роду Половців, який фактично знищила війна. І слова старого Половця «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду» стають радше недосяжною «фатою морганою». І не лише для його синів. Для кожного з нас. Ми живемо у полікультурному і полірелігійному суспільстві. І задля збереження єдності суспільства, його життєдайності необхідно навчитися поважати політичні, релігійні, культурні погляди свого ближнього, а не бездумно і поспішно ставити  «Каїнові печаті» на його чолі. Все-таки з християнської точки зору саме життя людини є найціннішим даром Бога. Боляче, коли сьогодні публічні люди у політичній сфері вдаються до маніпулятивних технологій, щоб зіткнути лобами кожного з нас. Особливо перед черговими виборами. Не люблю моралізаторства, та попри різні переконання необхідно у своєму ближньому найперше побачити людину – творіння Боже, а не ворога, якого потрібно знищити. Потрібні компроміси задля збереження єдності суспільства. В іншому випадку, як у роді Половців, - втрата, біль, і … порожнеча.