середу, 11 листопада 2015 р.

Галина Сохань Збережіть в українській мові … українськість

Нещодавно ми відзначали День писемності та мови (9 листопада). Це гарно. Патріотично. Навіть креативно. У багатьох закладах з цього приводу проводилася ціла низка заходів. Зрештою, як щороку. Однак з рідною українською мовою не все так добре, як хотілося б. У сьогоднішніх реаліях повністю змінюється формат української мови. І не на краще. Пригадую, раніше активно обговорювали процес надмірного використання русизмів (хоча правильно, на мою думку, росіянізмів) в українській мові. Згодом навчилися з тим жити. Адже має чимало прикладів у політичному бомонді, коли публічні люди лише перед виборчою гонкою намагалися говорити державною мовою, а сьогодні – неприховано говорять російською, навіть судяться за право говорити нею на робочому місці. Я обстоюю тезу, чим більше мов знає людина, тим краще для неї. Натомість незнання державної мови, принаймні на публічному рівні, це, м’яко кажучи, не викликає довіри. 
Наступне, що тривожить мене в українській мові – надмірна поява англіканізмів. Це, очевидно, пов’язано з технічним прогресом. Можна зрозуміти таке явище, коли мова іде про терміни, які плюс-мінус схоже звучать у різних мовах світу (наприклад, Інтернет тощо). Однак коли є надмірне використання англіканізмів у щоденному мовленні – це теж не є добрим для мови, бо в такому випадку втрачається смак рідного слова, його етимологія, дух народу (пригадаймо Гумбольдта).  На такі висновки наштовхнув мене випадок, який нещодавно трапився зі мною. Це був пізній вечір. Після одного з освітніх заходів я поверталася додому, була вкрай втомлена. Найперше, що захотілося – випити кави і з’їсти шматок сирника – нашого, галицького. В одній із кав’ярень, замовляючи каву і шматок сирника, почула собі в спину: «Перепрошую, це не сирник, а чізкейк». Я промовчала, бо все-таки сподівалася, що ці слова адресовані не мені. Не мала найменшого бажання ні з ким спілкуватися. Незнайомець виявився надто наполегливим. І голосніше повторив, що я помилилася у замовленні. «Правильно не сирник, а все-таки чізкейк». І тут за цілий день я дала волю своїм емоціям. «Перепрошую, мені краще знати, що я замовляю. На ціннику написано: сирний торт. Зрештою, по-українськи правильно навіть не «чізкейк», а «чизкейк». З Вашими підходами ми договоримося до абсурду. Тоді можна сказати: «Дайте мені слайс чизкейка» (тобто шматок сирного торта). Єдиний позитив у тій ситуації, що остання моя фраза розсмішила всіх: і мене, і офіціанта, і мого чоловіка, який спостерігав за цим видовищем, і навіть незнайомця… Я апетитно ласувала шматком сирника і подумала собі, як добре, що хоч хтось за цілий день підняв мені настрій.  

А в рідній українській мові все-таки треба зберегти … українськість. Адже, повторюючи класика, скажу: «Мова – це теж Батьківщина», і межі моєї мови є межами моєї Батьківщини.

Немає коментарів:

Дописати коментар