Галина Сохань Читайте собі… для любові до життя

Новинкою цьогорічного форуму видавців у Львові для мене став медичний бестселер британського лікаря. Я радо відгукнулася на запрошення Школи біоетики Українського католицького університету відвідати презентацію книги відомого нейрохірурга Генрі Марша «Історії про життя, смерть і нейрохірургію». Поспішаючи в УКУ, подумки очікувала почути про те, яка якісна медицина у Великобританії, і як багато ще треба зробити в медичній сфері в Україні. Більше того, спонукав мене піти на презентацію книги випадок з моєю колегою, молодою львівською поетесою, прекрасною людиною, якій так і не вдалося подолати злоякісне захворювання головного мозку.

Дещо помилилася в сподіваннях. Генрі Марш говорив не стільки про успіхи (а їх в нього чимало), як про власні помилки у нейрохірургічній практиці. Погодьтеся, не кожен ас своєї справи готовий визнавати свої помилки, ціна яких може бути в людське життя.

Мене зачаровують люди, які є фахівцями своєї справи, яких ані емоційно, ані психологічно не знищують їх невдачі, які вони визнають – щиро і відверто. Генрі Марш виявився такою людиною, це людина-легенда з великим іменем, яка багато зробила і робить для України. Це людина, про яку зняті фільми. Коли перечитувала своєрідний медичний бестселер, дивувало, з яким запалом Генрі Марш намагався допомогти людям (і робить це сьогодні), над життям яких повис Дамоклів меч. Тематика історій Генрі Марша нагадала мені творчість екзистенціалістів (А. Камю) та експресіоністів (В. Стефаник). Подекуди вони тяжіють фатумом, фактами, яким жодні сучасні досягнення науки не можуть надати, так би мовити, позитивного забарвлення, де б людина не жила – в Україні чи у Великобританії. Натомість у розповідях Генрі Марша простежується відверта любов до життя та надія бути здоровим, рятувати людські життя там, де вони безнадійно знаходяться на волосинці, не рахуючи при тому ані годин робочого дня, ані бюрократичних прописних норм, які доводилося порушувати, щоб надати людині великий шанс – шанс жити.

Після презентації книги й отриманого автографа я довго ділилася власними міркуваннями з чоловіком. Він терпляче чекав, коли я нарешті доп’ю каву в УКУ, щоб вчасно добратися додому і самому наодинці перечитати історії Генрі Марша.

Галина Сохань Коли тривога? То ... до Бога!

Людині властиво шукати захисту тоді, коли чатує якась небезпека. Приміром, для маленької дитини таким захистом і опорою є батьки, згодом коло таких людей може збільшуватися. Так, у садочку, а згодом у школі педагоги вчать дітей дотримуватися, скажімо, правил дорожнього руху, щоб не потрапити в ДТП або самому не спричинити її. Окрім того, наполегливо переконують вести здоровий спосіб життя, уникати шкідливих звичок, щоб бути здоровим. Асоціативний ланцюжок прикладів можна продовжити. І не на один рядок. Та не варто. Як би людина часто не намагалася жити за такими правилами, все ж таки у житті не оминути небезпек: хвороби, втрати, сьогодні – складна політична ситуація в державі, війна на Сході України. А це треба вміти прийняти і навчитися жити у таких умовах. Та не кожному це під силу. Ще здавна люди шукали собі так званих амулетів для захисту (фетишизм), в чудодійну силу яких свято вірили. Відверто кажучи, мене інколи вкрай дивує, коли такі випадки трапляються сьогодні. ЗМІ, Інтернет максимально насичені рекламою про амулети щастя та чудодійні ліки від усіх хвороб.  З християнської точки зору такий собі фетишизм неприпустимий, він порушує Божі заповіді.

У духовній спадщині християн найперше молитва є однією з форм захисту людини. Для прикладу, вважається, коли є відчуття небезпеки та тривоги, християни найчастіше промовляють 90 псалом («Хто живе під покровом Всевишнього…») або 23 («Господь – то мій Пастир…»). Хоча, кажу чесно, до розуміння псалмів необхідно духовно дорости. Раніше я захоплювалася читанням біблійних псалмів, але вони цікавили мене більше як філолога, а не як людину з християнським світоглядом. Я, чесно кажучи, «смакувала» метафорами, порівняннями. Мене цікавила найперше поетика псалмів. Читаючи їх, часто подумки співчувала нашим предкам, бо навіть важко було уявити собі, що на текстах псалмів діти вчилися читати, не говорячи вже про те, чи розуміли зміст. Сьогодні – думка інша. Окремі псалми (90, 23) знаю напам’ять. І в сумнівних, складних життєвих моментах завжди їх промовляю, навіть подумки.

Скажімо, в давнину (а точніше у Київській Русі) хвора людина приймала не лише ліки, а й духовне слово, яке має чималу силу. Так, усім відома княгиня Євпраксія, яка доживала свого віку у монастирі, була не лише прекрасним лікарем (збереглися фрагменти трактатів княгині про використання лікарських рослин у медичній справі), а й практикуючою християнкою. Звертаю увагу також на житіє ченця Агапіта Печерського – першого лікаря Києво-Печерської Лаври, який надавав допомогу усім, хто до нього приходив. Про його лікарську і духовну діяльність можна прочитати у «Києво-Печерському патерику». І як не згадати факти із життя християнського подвижника Пантелеймона-цілителя, пам’ять якого вшановуємо 9 серпня. У хворобі не завадить людині-християнину промовляти псалом 6 («Не карай мене, Господи…»), у молитвах згадувати і Агапіта Печерського, і Пантелеймона-цілителя. Хвороба може бути випробовуванням для людини або часом на переосмислення. Адже, будьмо чесними перед самим собою, у мобільності сучасного життя дуже мало часу залишається для Бога.

Треба знаходити цей час у молитві, у щоденних справах, навіть у вмінні прийняти Божу волю там, де складно змиритися із втратами та війнами, щоб у складних життєвих моментах промовити разом з псалмоспівцем: «Для мене Ти був в день недолі моєї твердинею й захистом!» (Пс.58:17)

Галина Сохань Унікальне хобі з додатковим адреналіном – бджолярство

Багато моїх добрих знайомих дивуються одному із моїх хобі – бджолярству. В одних це викликає щонайменше подив, мовляв, навіщо науковцю бджоли, інші навпаки – захоплені, та спостерігають за мною біля вуликів на великій відстані – цікаво і чимало адреналіну в крові: як стільки бджіл навколо і мені не страшно: вжалить чи не вжалить. Це навіть своєрідний екстрим, особливо влітку, коли можна і відпочити, і змінити вид роботи. Для мене це кропітка праця, за якою можу і відпочити, і, без перебільшення, набратися сил. Під час огляду бджолосімей, а в мене їх поки що дві, відкриваю для себе великий світ феноменального Божого творіння - бджіл. Вони дуже працьовиті, мають гарний естетичний смак – зокрема у викладанні вощини, у комірки якої закладають мед. У цьому випадку пригадуються мені слова Івана Франка, який, розмірковуючи про секрети поетичної творчості, писав, що потрібно навчитися бачити цілий світ у краплині роси. Так само можна побачити феноменальну красу бджолиного світу. Особливо цікаві бджоли тоді, коли готуються до зими. Відкладений мед закривають тонкою плівкою воску й апетитно накидаються на цукровий сироп, яким приходиться їх підгодовувати (у моєму саду ще не так багато медоносних рослин). Ви навіть не уявляєте, якою для мене і моїх близьких було радістю пробувати вперше зібраний мною липневий мед. Я переживала, чи мені вдасться його зібрати. Адже не є професійним пасічником, а лише аматором. І вдалося, хоч не багато, бо пожаліла бджіл і залишила їм запаси на зиму.  Правда, свого часу багато навчилася у тата, який був у мене добрим бджолярем. І сьогодні бджолярство для мене, як і для мого чоловіка, не тільки унікальне хобі, своєрідний екстрим, додатковий адреналін ще й для моїх друзів, а й світла згадка про батька.

Усім раджу, без перебільшення, шукайте у природі позитиву, приємного екстриму. Якраз літо, відпустка – це час для відпочинку, нових вражень і позитивних відчуттів. Особливо зараз – на фоні політичних вакханалій у державі.

Галина Сохань «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду»

Нещодавно перечитувала роман у новелах «Вершники» українського письменника ХХ століття Юрія Яновського. Як на мене, тематика актуальна сьогодні. До речі, його вивчають учні 11 класу на уроках української літератури.

Життєві перепитії сім’ї Половців – головних героїв роману - ой як нагадують сучасну суспільну трагедію України. Політичні уподобання синів Мусія і Марії Половців зруйнували не лише родинні стосунки, а й призвели до братовбивства, більше того, до відчуття вдоволення від того, що вдається помститися рідній кровинці за інші політичні погляди.

Так, Андрій – старший син у сім’ї Половців – був білогвардійцем у роки Громадянської війни, офіцером, мав нагороди за віддану службу. Через кардинально різні політичні погляди у кривавому поєдинку отримав рану від свого брата Оверка, який відзначався високою освіченістю, був поборником незалежності нашої держави. Зі сторінок роману стає зрозуміло, що й Оверко, отримав рану, несумісну з життям. 

Натомість Панас – наступний зі синів Половців – у роки Громадянської війни пішов до махновців. Він вітав анархію, порушення законів, зловживав спиртним, навіть забрав зі собою на війну неповнолітнього Сашка – наймолодшого у сім’ї Половців. Сашко відзначався жорстокістю у кривавих поєдинках. Щоб не проявляти своєї слабкості у поєдинку з Іваном – рідним братом і фанатом революційних змін,- знесилений Сашко кричить, щоб Іван застрелив його. Зі всіх братів лише Іван залишається живим.

Не буду вдаватися до детального переказу сюжету, бо з наведених фактів стає зрозумілою загальна картина роду Половців, який фактично знищила війна. І слова старого Половця «Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду» стають радше недосяжною «фатою морганою». І не лише для його синів. Для кожного з нас. Ми живемо у полікультурному і полірелігійному суспільстві. І задля збереження єдності суспільства, його життєдайності необхідно навчитися поважати політичні, релігійні, культурні погляди свого ближнього, а не бездумно і поспішно ставити  «Каїнові печаті» на його чолі. Все-таки з християнської точки зору саме життя людини є найціннішим даром Бога. Боляче, коли сьогодні публічні люди у політичній сфері вдаються до маніпулятивних технологій, щоб зіткнути лобами кожного з нас. Особливо перед черговими виборами. Не люблю моралізаторства, та попри різні переконання необхідно у своєму ближньому найперше побачити людину – творіння Боже, а не ворога, якого потрібно знищити. Потрібні компроміси задля збереження єдності суспільства. В іншому випадку, як у роді Половців, - втрата, біль, і … порожнеча.

Галина Сохань Чому в теорії літератури немає такого окремого жанру як донос?... Бо гидко

Недавно у пошуках методичних матеріалів з історії української літератури мені довелося натрапити на інформацію про доноси. Зацікавив надто широкий змістовий спектр. Так, доноси писали на тих, хто мав інші (політичні чи релігійні) переконання: пригадаймо доноси на інтелігенцію у 20-30 роках минулого століття. В історії цей період відомий під назвою «Розстріляне відродження». Також досить часто через заздрість за успіх сусіда в якійсь справі (особливо, якщо це були покупки) могли написати таке: «Терміново з’ясуйте, за які-то гроші сусід купив собі… коня», або «Мої батьки - куркулі. Павлик Морозов». Матеріал видався мені цікавим. Та чим більше читала, тим гидкіше ставало на душі. Проводжу паралелі. І думаю: мало що змінилося.

І сьогодні хтось довго підбиратиме найдорожчий сніжно-білий папір (щоб добре було видно написаний текст), а потім буде вправлятися у написанні гарних літер, щоб, розумієте, десь випадково у прізвищі «найзапеклішого ворога» не допустити помилку, а то й не сплутати букви. А раптом читець матиме поганий зір! Настрочить на цілу сторінку запеклий текст, покладе її у красивий конверт і урочисто кине у поштову скриньку. І з полегшенням на душі подумає: нарешті, звершилося. Не відвертиться тепер точно від закону. А потім чемно спостерігатиме з вікна дому, коли «компетентні у справі люди» приїдуть по «запеклого ворога».

Інший навпаки (очевидно, в силу характеру) на цілу сторінку розписуватиме поважних адресатів з «великими» посадами. Довго ж треба буде міркувати, щоб часом кого не забути. Мовляв, прокурор може образитися, що не згадали його. А як оминути мера, коли пишеш до президента? Потім довго з’ясовуватиме, кого у заслуженому переліку писати першим, а кого останнім. Натомість сам донос становитиме єдине речення. Приміром, "Розберіться з моїм сусідом, за які-то доходи він купив собі… телевізор. Я ж працюю, в мене і зарплата, і пенсія, проте не маю за що купити праску, не то що телевізор". Такого «донощика» щодня буде мучити, чи часом він когось не забув вписати у поважному списку адресатів. І сподіватиметься офіційної відповіді. І то від усіх окремо. Уявляєте, який знак уваги!

Є ще третій варіант. «Донощик» візьме маленький клаптик паперу, простим олівцем напише, що такий-то є страшним порушником закону. А далі й думки не продовжуватиме. Мовляв, головне, що дзвіночок задзвенів. А чиновники самі знатимуть, що робити. Ховаючись від людського ока (а раптом хтось впізнає), кине маленький клаптик паперу у першу-ліпшу поштову скриньку центрального управління. І втікатиме. Не від людей. А сам від себе. І від своєї совісті.

Можна продовжувати. Проте стає гидко на душі. Чим більше починаю читати та розмірковувати на тему доносів, тим швидше хочеться про них забути. В усі століття були свої донощики, Павлики Морозови. І ХХІ – не виняток. Можливо, і цікаво було б розгорнути жанрову специфіку доносів. Та кому хочеться в таких нечистотах копирсатися.

  

Галина Сохань Молитва за померлих чи все-таки за усопших? Дещо про евфемізми в українській мові

У світлий тиждень після Воскресіння Господнього християни східного обряду своєю великодньою радістю діляться не лише з ближніми, а й з тими, хто вже відійшов у вічність.  А їх у кожного з нас чимало. Принаймні у мене. І енний раз згадуємо їх та молимося за них. Адже для людини, яка має християнський світогляд, цілком зрозуміло, що життя людини не закінчується тут, на Землі. І великоднє вітання «Христос воскрес! Воістину воскрес!» якраз вказує на те, що Христове воскресіння дало великий шанс людині.

Наша молитва за померлих – це не лише, образно кажучи, маяк, який нагадує нам про вічність, а й прагнення допомогти тим, з ким ми попрощалися у земному житті. Якщо вникати у глибину слів таких молитов, надмірно ріже слух (принаймні мені), коли чую вислови на кшталт померлі, смерть тощо. Для християнина смерть може бути найперше духовна, а відхід у вічність – це зустріч Творця та Його образу і подоби, тобто людини. Звичайно, як би благородно про це не писати і не говорити, втрата близьких – це біль і сум. Однак і в таких почуттях та емоціях християнин має надію, віру в те, що саме своїми молитвами, доброю пам’яттю про померлих допомагає їм. Звернімося  до надбань духовної спадщини наших предків, зокрема до мови як духу народу. У старослов’янській і давньоруській мові були вдало підібрані лексеми: молитва за усопших, тобто заснулих, уснулих. У цьому велике духовне (не стільки філологічне) значення: смерть сприймалася як сон людини до наступного пришестя Христа. Маститі філологи, можливо, десь зможуть обґрунтувати появу низки таких слів наявністю евфемізмів у мові, тобто заміною різких висловів м’якшими, нейтрально забарвленими. Однак мені видається, що річ в іншому. У мовній політиці. Намагання позбутися того, що хоч чимось може нагадувати нам про мову нашого північного сусіда. Це помилково. Відмовляючись від лексем з великим духовним значенням своїх предків, ми втрачаємо духовно генетичну тяглість поколінь. А відтак і багате минуле.

Можливо, знайдуться такі, які скептично оцінять порушену проблему. Та не варто ігнорувати святим. Якщо і молимося за померлих, то нехай це буде молитва за упокій близької людини, якщо вже є таке прагнення викреслити архаїзм «усопші». А у добрих споминах про них говорити як про тих, хто відійшов у вічність або упокоївся у Богові.  До речі, і не лише у час Христового Воскресіння.  

Галина Сохань Інтегроване вивчення Біблії як джерела християнської етики чи посягання на святая святих (тестові та творчі завдання)?

Ті дидактичні підходи, які використовувалися під час вивчення Біблії на уроках християнської етики десяток років тому, є застарілими і потребують нового змістового наповнення. Сьогодні час дуже мобільний, з кожним днем здійснюються нові відкриття у різних сферах загалом і в дидактиці зокрема. Тому необхідно встигати за інноваціями або створювати їх самому. Для мене, як для педагога, важливим є не залишити учня байдужим до того матеріалу, який пропоную йому для вивчення. Нехай школяр заперечить, з чимось не погодиться, але не буде байдужим. Байдужість вбиває. Вона дає тільки негативний результат. Це і стосується християнської етики. Особливо, коли чую в свою сторону, що християнська етика тільки й потрібна самому вчителю християнської етики.

Треба пам’ятати: Біблія – Живе Слово Бога, звернене персонально до людини. Через Біблію Бог тисячі років промовляє до багатьох поколінь, численних народів з різною культурою та ментальністю. Його Слово ніколи не є мертвим. Важливий інший аспект: необхідно, щоб людина почула того, хто до неї промовляє. Іншими словами, Біблія – це діалог Бога і людини, історія спасіння людства. Натомість у Біблії ніколи не можна шукати відповіді на наукові питання, адже вона не є науковим посібником з конкретної галузі. Хоча, наголошую, науковець багато почерпне для себе зі Святого Письма. Скажімо, для мене є доконаним фактом, що Бог створив світ. Натомість, як це відбувалося, в які історичні періоди, скільки це тривало, - це ті питання, на які повинні відповісти дослідники. При тому розумію, що старозавітній образ створення світу є метафоричним.

Водночас у Біблії відкривається багато цікавого не лише з наукової сфери, а й з побуту перших людей, їх способу життя.

Хай пробачать мені богослови-ортодокси (хоча в більшості випадків цілком поділяю їх погляди), що десь здуваю пилюку там, де, можливо, щось є непорушним. Цілком усвідомлюю свою відповідальність, коли пропоную тестові завдання на тематику, скажімо, косметології та біжутерії на сторінках Біблії. Жодна деталь, навіть зі сфери тілесної краси, у цьому випадку не є зайвою, має символічне значення. Для прикладу, пропоную питання типу: Що з біжутерії фараон подарував Йосипові? А) срібний вінець, В) золотий перстень, С) діамантову корону. При тому подаю посилання на Святе Письмо – Бут. 41, 42. Таким чином, якщо учень не знає відповіді на це питання, він може знайти її у Біблії або більш детально про це прочитати. Натомість логічне питання творчого характеру: Чому фараон подарував Йосипові перстень? Виявляється, і про це можна прочитати на сторінках Біблії, перстень був символом влади. Подарувати перстень – означало довіряти людині, так би мовити, поділитися своєю владою. І з більш детальної біблійної розповіді дізнаємося, що так і було: Йосип отримав нові повноваження. У цьому випадку можна провести аналогію з притчею про блудного сина: пригадайте момент зустрічі радісного батька і блудного сина, який прозріває. Серед речей, які батько дає синові, є перстень. 

Відтак, вважаю, запропоновані мною інтегровані підходи (вивчення косметики, біжутерії, кулінарії, медицини, ботаніки, зоології та ін. на сторінках Біблії) є цікавими, хоча розумію, що навіть дещо провокативними. 

Тобі, читачу, пропоную для використання та самостійного дослідження дати ключ для творчої роботи. Натомість я перечитую Біблію з простим олівцем у руках і укладаю завдання до інтегрованого вивчення Святого Письма, оскільки планую видання таких матеріалів.

Косметологія та біжутерія на сторінках Біблії

1. Про яку жінку в Біблії написано, що вона «була хорошої постави та вродливого вигляду» (Ест.2, 7)?

А) Єву

В) Сару

С) Естер

Прочитайте у Біблії про життєву мудрість цієї жінки.

2. З якими рослинами юнак порівнює красу своєї коханої у «Пісні пісень» (Пісн. 2, 1)?

А) Трояндою і лілією

В) Міртом і пальмою

С) Смоківницею і виноградом

3. Фараон подарував Йосипові (Бут. 41, 42)

А) Срібний вінець

В) Золотий перстень

С) Діамантову корону

Дізнайся у книзі Буття, за які позитивні людські якості фараон наділив Йосипа владою у єгипетському краю, і які випробовування довелося Йосипу пережити.

Кулінарія на сторінках Біблії

1. Який напій самарянка дала Ісусові Христові? (Ів. 4, 6-27)

А) Вино

В) Воду

С) Молоко

Поясніть етичну вартість зустрічі Ісуса Христа і самарянки.

2. В юдейській пустині Іван Хреститель харчувався (Мт. 3, 1-4)

А)Сараною і медом

В) Рибою і хлібом

С) Водою і хлібом

Поміркуйте, яку благу вістку Іван Хреститель приніс людям?

3. Вкажіть продукт, за яким Йосипові брати приїхали до Єгипту? (Бут. 42, 1-38)

А) Хліб

В) Вино

С) Гречку

Прочитайте у Біблії розповідь про те, як Йосип пробачив злий вчинок братам і спас їх від голоду.

Медицина на сторінках Біблії

1. Пригадай притчу про милосердного самарянина (Лк.10, 29-37). Що використав самарянин, коли обробляв рани побитому юдеєві? (Лк.10, 34)

А) Оливу і вино

В) Воду і спирт

С) Перекис водню

Візьміть до уваги той факт, що у той час самаряни і юдеї ворогували між собою. Самарянин проявив милосердя до свого ворога.

2. Окрім основної своєї діяльності, лікарем (Кол. 4, 14) був

А) Пророк Єзикеїл

В) Євангеліст Лука

С) Понтій Пилат

Знайди у Біблії підтвердження цього факту.

3. Вислів: «Лікаря не потребують здорові, а хворі!» (Мт.9, 12) належить

А) Ісусу Христу

В) Апостолу Петру

С) Івану Богослову

Розкрийте суть цього вислову.

4. Кому Ісус Христос сказав: «Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!» (Мк.5, 34)

А) Кровоточивій жінці

В) Марії Магдалині

С) Матері Марії

Більш детально про зцілення хворої прочитай у Мк.5, 24-34. Чому моральна і духовна підтримка є важливою для хворої людини?

Ботаніка на сторінках Біблії

1. Про насінину якої рослини у євангельській притчі сказано: «…коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння. Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне».  (Мк.4, 31-32)

А) Зерно гірчичне

В) Зерно пшениці

С) Кукіль (вид буряну)

Прочитай євангельську притчу і поміркуй, які етична вартість цієї розповіді.

2. Яку рослину першою Ной посадив після потопу? (Бут. 9, 20)

А)Смоківницю

В) Виноград

С) Пальму

Прочитай у Євангеліє від Iвана 15,5 про цю рослину. До речі, вона має символічне значення, бо Ісус Христос порівнює Себе з нею.

3. Яку рослину мав на увазі Ісус Христос, говорячи таким чином: «А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них». (Мт.6, 28-29)

А) Пальму

В) Троянду

С) Лілію

Поміркуй, яка біблійну постать найчастіше порівнюють з цією рослиною. Чому?

Зоологія на сторінках Біблії

1. Яка тварина перевірила завершення потопу на Землі? (Бут.8, 8)

А) Лев

В) Голубка

С) Овечка

До речі, ця тварина має символічне значення й сьогодні. Поміркуй, яке? Також прочитай про цю тварину у (Мк.1, 6-12). Яке значення вона мала під час хрещення Ісуса Христа?

2. Ісус Христос сказав апостолам бути мудрими, як (Мт. 10, 16)

А) Змії

В) Леви

С) Бджоли

Цю тварину досить часто згадують у негативному контексті, коли говорять про підлість і підступність. До речі, Ісус Христос порівнював лицемірну діяльність фарисеїв і садукеїв з цією твариною. Більш детально про це прочитай у Мт.3,7.

3. Стравою з якої тварини Ісус Христос звелів нагодувати людей, які три дні перебували біля Нього? (Мт.15, 29-39)

А) Саранча

В) Бджоли

С) Риба

Ця тварина була символічною для перших християн. Її часто зображували в катакомбах. Поміркуй, чому?